Інтелектуальний геноцид – як Росія століттями маскує викрадення дітей та еліт під турботливу евакуацію
Російська імперія за сотні років свого існування винайшла лише один бездоганний метод поповнення власних ресурсів: прийти на чужу землю, викрасти людей, переписати їхні імена та оголосити здобич «исконно русским достоянием». Від долі гетьмана Кирила Розумовського, якого тримали в золотій клітці Петербурга, до понад двадцяти тисяч українських дітей, насильно розподілених по російських глибинках під цинічною вивіскою «евакуації», схема не змінилася ні на йоту.
Прямий нащадок гетьманського роду Грегор Розумовський нагадує ситій Європі з її сухими звітами та ордерами МКС: кожен викрадений маленький українець — це не безлика цифра для чергової резолюції, а персональний воєнний злочин кожного росіянина, причетного до спроби стерти цілу націю. В ефірі Українського Радіо він підкреслив, що депортація дітей Російською Федерацією є не хаосом війни чи “евакуацією”, а спланованою державною політикою примусової русифікації, яку слід кваліфікувати як “інтелектуальний геноцид”.
За словами експерта, європейський простір досі сприймає цю трагедію крізь призму загальних цифр, тоді як “кожна дитина — це окремий маленький всесвіт”, і підхід до висвітлення цих злочинів має бути суворо індивідуальним. Поточну ситуацію довкола ордера Міжнародного кримінального суду, протидію кремлівським наративам у Європі та історію привласнення українських еліт Російською імперією Грегор Розумовський детально розібрав у розмові з Оленою Любиченко.
Грегор Розумовський
Кожен в РФ, хто бере участь у викраденні українських дітей, є злочинцем
Ви займаєтеся питанням повернення українських дітей. Коли ви зрозуміли, що їхнє вивезення — це не хаос війни і не просто незаконна евакуація, а системна політика?
Коли ми говоримо про цю тему, то ще до рішення Міжнародного кримінального суду, як говорити про Путіна, який ухвалив рішення про цей злочин, маємо розуміти, що кожен із цих дітей — це окремий маленький всесвіт. І ця трагедія для кожної дитини і кожної родини є особистою. І важливе повідомлення, важливий меседж, який ми маємо донести до Російської Федерації: кожен без винятку, хто бере в цьому участь, є злочинцем.
Де проходить межа між евакуацією дитини з зони бойових дій і фактичним привласненням її іншою державою?
Ми маємо зараз багато свідчень про примусове підселення українських дітей до російських родин. І під час цього жодні із родичів цих дітей не є проінформованими. Ми бачимо цей фактор примусу, який не має нічого спільного з евакуацією. Цинізм, із яким РФ оперує в цьому питанні, є просто поза будь-якою межею.
На сьогодні у нас є багато даних з мережі, багато випадків того, як сусіди родин, в яких помістили українських дітей в Росії, знімають відео про те, як неправильно поводяться з дитиною. І це є частиною оцінки, яка також є джерелом. І цей концепт примусової русифікації українських дітей є інтелектуальним геноцидом, і це те, як ми маємо його визначати.
Як тільки Путін залишить свою посаду, ситуація зміниться
Ордер Міжнародного кримінального суду діє вже три роки. Чи змінив він щось практично саме для повернення дітей?
Незважаючи на те, що цей ордер діє вже три роки, Путін є діючим президентом. І поки він буде залишатися ним, по факту немає можливостей цей ордер втілити, його виконати. Але в той момент, коли він залишить свою посаду, ситуація миттєво зміниться. Тому що в цей момент одразу піде звірка по тому, чи його рішення, ухвалені на посаді, відповідали в першу чергу російському законодавству, що, по факту, таким не є.
До європейського медіапростору доходять лише цифри у 20 500 викрадених українських дітей, але немає інформації про індивідуальні кейси
Чи достатньо Європа усвідомлює, що викрадені діти — це не лише гуманітарна трагедія?
Ні. У кращому випадку до європейського медіапростору доходять цифри, наприклад, 20 500 викрадених українських дітей. І немає інформації про індивідуальні кейси, про маленьких людей, маленьких дітей, які є викраденими. Ми маємо змінити підхід на індивідуальний: дивитись, у які родини поміщають наших дітей, у які школи, як саме проводять індоктринацію і перетворюють їх на маленьких ворогів України, що насправді саме по собі є абсолютно жахливим злочином. Після Лісабонського договору щодо базових прав людини окремим розділом є права дитини. Що в свою чергу має підняти це питання до одного з найпріоритетніших у Європейському Союзі.
Російський уряд завжди порушує власні закони
Путін порушив не лише міжнародне право, а й прямі рішення власного парламенту та власну Конституцію. Чи можна сказати, що Росія — держава, яка системно не дотримується навіть власних законів, коли це заважає владі?
Насправді це є евфемізмом. Російський уряд завжди порушує власні закони. Росія проголошує себе юридичним спадкоємцем Радянського Союзу, що, в свою чергу, означає, що вона має дотримуватися також і договорів міжнародних, підписантом яких був Радянський Союз. І тут ми говоримо про Гельсінські угоди, які гарантують непорушність кордонів. На сьогоднішній момент у міжнародній правовій рамці ми бачимо, що Росія не дотримується договорів, юридичним спадкоємцем яких вона себе проголошує. І це також дуже дивно, зважаючи на те, що Путін проголошує себе спадкоємцем, по суті, Єльцина.
Чи може Україна законно порушити питання про перегляд місця Росії в Радбезі ООН? Про це говорено-переговорено на різних майданчиках. Це реалістично?
Сьогодні це питання є здебільшого моральним, а не політичним чи питанням певного міжнародного законодавства. Але це не змінює факту того, що Росія посіла це місце із підтримкою України та Білорусі в 1991 році, що, власне, і допомогло тоді Єльцину. Тут ми підходимо до певної абсурдності питання через те, що при створенні Співдружності Незалежних Держав (СНД), у якій декларувалася рівність країн-учасниць, Росія мала претензію на те, щоб володіти всіма надбаннями цієї співдружності і також монополією на ухвалення рішень.
Ми дорікаємо, що Росія не дотримується своїх законів, норм міжнародного права. Не все так просто і із законами, які ухвалювалися свого часу в США. Мало хто знає, що є чинний закон США 1959 року, який прямо називає Україну поневоленою нацією і закладає підтримку її незалежності, як інтерес національної безпеки США. Чому про цей закон сьогодні майже не згадують?
Про цей закон згадував свого часу Джордж Буш під час його промови в Києві. Цей закон був ухвалений у контексті Холодної війни, і причини щодо його ухвалення на сьогоднішній день трохи розвіялися. Чому ми завжди дивимося у бік Сполучених Штатів, при тому, що ми є європейською країною в європейському контексті на європейському континенті? І, очевидно, що Європа прагне інтегрувати Україну у свій склад.
Одним із гарантів Будапештського меморандуму була РФ
Але ж Будапештський меморандум… Нашим найбільшим гарантом є США. Хто нас роззброїв?
Важливо пам’ятати, що Сполучені Штати були не дуже переконливі у ролі гаранта нашої безпеки. І також давайте не забувати, що одним із гарантів Будапештського меморандуму була РФ.
Рішення Путіна про вторгнення 24 лютого 2022 року ухвалено з порушенням власної Конституції. Рада Федерації дозволила застосування військ лише на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а укази про визнання так званих ДНР/ЛНР є неконституційними за самим законодавством РФ, оскільки механізму визнання іноземних держав у ньому взагалі не існує. Чи означає це, що Путін діяв поза межами власних повноважень, а отже не може ховатися за президентським імунітетом, який захищає лише офіційні дії глави держави, вчинені в межах його повноважень?
Як тільки Путін позбудеться своєї посади, одразу контекст щодо розгляду відповідності його дій законам Російської Федерації буде переглянутий. Ми не говоримо про звичайну нормальну країну — ми говоримо про останню імперію Європи з відповідним контекстом у її законах і ухваленні рішень. І в цьому контексті все є дозволеним, все є прийнятним, що дозволяє імперії продовжувати існувати.
Захоплення трьох ключових українських енергетичних об’єктів РФ планувалося заздалегідь
Щодо захоплення трьох ключових енергетичних об’єктів: Чорнобильська АЕС, Запорізька АЕС, Каховська ГЕС… Це випадковість чи доказ того, що вторгнення планувалося задовго до формальних так званих підстав, на які посилався Путін?
Так, я думаю, що була дуже велика частина планування щодо цього. І на сьогоднішній момент ми можемо говорити про очевидність цих планів. Але при тому ми також маємо розуміти небезпеку ситуації, яка була створена. Коли російські війська з’явилися у Чорнобилі, всі дуже переймалися через потенційну екологічну катастрофу. І Україна просто себе захищала на той момент. І абсолютно та сама ситуація була на Запорізькій АЕС.
Життя Кирила Розумовського схоже на долю України
Чому для вас важливо сьогодні говорити про Розумовських, саме як про частину української історії? Ваш предок Кирило Розумовський був останнім гетьманом України. Водночас впродовж дуже тривалого часу історію Розумовських вписували, насамперед, у контекст Російської імперії.
Певним чином життя Кирила Розумовського було схоже на долю України, і багато дуже схожого символізму було в цьому. Є цікаві, досить романтичні історії і про нього, і про його брата також окремо. Олексій Розумовський у свій час підтримував путч проти Єлизавети, що, власне, привело його до положення, в якому він опинився. І була певна кількість родин, які були частиною клану Розумовських, як Закревські, Лизогуби, Ґалаґани. Родина Розумовських сама по собі не була важливою, вона була просто частиною реєстрового козацтва. Бути частиною реєстрового козацтва вже була сама по собі засада для влади.
Дід Кирила в свою чергу теж був реєстровим козаком у Козелецькому полку. Тож дід Яків, сини, в тому числі, були частиною реєстрового козацтва, і один з синів став отаманом Ніжинського полку. Вся родина була певним чином у нижній третині владної вертикалі України на той час. І Олексій Розумовський зайнявся координацією родини у цих питаннях, але поворотною точкою насправді стала мати Олексія Розумовського.
Це була Наталія Розумовська, або, як її називали, Розумиха, і вона в свою чергу була на той момент із набагато більш впливової родини. І це те, як, власне, і був організований цей путч, Єлизавета мала певне захоплення Україною на той момент. І важливою деталлю було те, що Єлизавета обіцяла відновити посаду гетьмана на території України. І вибори гетьмана, на яких Кирило Розумовський прийшов до влади, трапились на 9 років пізніше, але підготовка почалась задовго до того. І цікава річ полягає в тому, що в той момент, коли Кирило Розумовський знаходився під своїм умовним домашнім арештом у Петербурзі із тілоохоронцем, якого приставила імператриця, він постійно запрошував дозвіл на повернення додому в Україну. І Катерина завжди відмовляла у цьому, завжди казала “ні”. Тільки після 1764 року, коли була зруйнована Січ, Катерина дозволила. І після того він повернувся в Україну і прожив до своєї смерті ще шість років у Батурині.
Історія 15-рчної української дівчини, яка пройшла російські «фільтраційні табори»
Чи є історія вашої родини прикладом значно ширшого явища: того, як імперія привласнювала українські еліти, діячів культури, історію, а потім представляла їх світові як частину російської спадщини?
Насправді одним із напрямків діяльності гетьмана, найважливішим на той момент, було пробивання рішення щодо визнання реєстрового козацтва спадковою аристократією таким чином, щоб цей титул передавався у спадок. І це можна сприймати з певних ракурсів, як інтеграцію в імперську систему, але, по факту, в контексті того часу воно таким не було. Також одним із напрямків діяльності Кирила Розумовського – гетьмана, було повернення мазепинців і реінтеграція їх у політичну систему України.
Так звані праворадикальні партії в Європі на сьогодні є просто популістськими
Ви багато подорожуєте Європою і можете спостерігати за різними європейськими країнами, як вони реагують на ті чи інші меседжі. Як ви розрізняєте, що той чи інший наратив є проросійський? Чи це взагалі можливо розпізнати?
Ми маємо праворадикальні партії в Європі, такі як “Альтернатива для Німеччини”, Партія свободи в Австрії або “Національне об’єднання” у Франції — які абсолютно відкрито отримували фінансування з Російської Федерації. І це насправді вибудовує дуже серйозну стурбованість з нашої сторони, тому що зараз ми маємо дійсно усвідомлювати ймовірність і можливість того, що пані Ле Пен може стати президентом Франції.
І тоді ми матимемо дуже серйозні проблеми через те, що вона буде блокувати усе, що тільки зможе. Але, з іншої сторони, ці партії електорально мають потенціал не більше, ніж у 30% по своїх країнах. І інші 70% насправді є полярними до них щодо позиції, тому що, як правило, праворадикальні партії є точкою кардинального непогодження з іншою частиною суспільства. Мені насправді подобається використовувати термін “так звані праворадикальні партії” через те, що на сьогодні, де-факто, вони є просто популістськими.
Як з цим працювати країні і прихильникам України?
У мене було кілька проєктів щодо цього. На одному з них на YouTube я займався розвінчуванням російських міфів. Але дуже важливо розуміти, що насправді розвінчування брехні з точки зору ефективності є неефективним. Коли хтось приходить до вас і бреше, і ви йому повірили, а потім приходить друга людина, яка каже вам, що вам до цього збрехали, на плечі другої людини лягає відповідальність у доказах того, що попередньо звучала брехня. І поки відбувається оцей доказовий процес, та людина, що збрехала вам вперше, генерує ще одну-дві брехні. І Росія просто заливала і засипала нас брехнею. Єдина формула, по якій можна діяти — це втручання на моменті, в якому можна перервати потрапляння російських наративів у медіа. Іншим підходом є ідентифікація, зокрема публічна, факторів які фінансуються Російською Федерацією і діють на шкоду Європейському Союзу.
Авторка: Олена Любиченко
Джерело: Українське радіо
