Обман з обміном “1 000 на 1 000”. Замість полонених Росія повернула Україні колишніх в’язнів, яких і так мали депортувати
Серед українців, які повернулися додому під час обміну за формулою “1 000 на 1 000”, були колишні ув’язнені, які й так чекали на депортацію в центрах для іноземних громадян, – але не було жодного бійця “Азова”. Журналісти видання “Медіазона” поговорили про цю та інші дивацтва найбільшого від початку війни обміну з його учасниками, родичами військовополонених та адвокатами, які захищають українців у російських судах.
16 травня на переговорах у Стамбулі російська та українська делегації домовилися про обмін полоненими за формулою “1 000 на 1 000”. Обмін розпочався 23 травня і пройшов у три етапи: протягом трьох діб сторони передавали одна одній партії по 390, 307 і 303 людини.
У російському Міноборони повідомили, що з України повернулися 880 військовополонених і 120 цивільних осіб. До числа останніх, ймовірно, включено людей, засуджених в Україні за звинуваченнями в колабораціонізмі; російський омбудсмен Тетяна Москалькова назвала їх “політв’язнями”. Крім того, Україна передала Росії 20 літніх жителів Курської області, прикордонні райони якої кілька місяців були окуповані ЗСУ.
Відомо також, що Росія передала Україні 52 морських піхотинці з 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ, які захищали Маріуполь і потрапили в полон у березні 2022 року.
Однак результати цього обміну – наймасштабнішого з початку війни – викликали критику і в Росії, і в Україні.
Командир 1-го корпусу бригади “Азов” полковник Денис Прокопенко написав, що в обмінних списках не було жодного “азовця”, і назвав це “ганьбою” для України. Водночас, за відомостями українських журналістів, Росія видала Києву перебіжчика, який ще 2021 року добровільно перейшов на бік самопроголошеної ДНР. У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими цей казус пояснили так: “Ми не могли впливати на списки. Росія передала тих, кого готова була передати, Україна також”.
Z-блогерка Анастасія Кашеварова дотримується схожої версії: “Цей обмін відбувся за прискореною програмою, фактично без торгів і погоджень”.
Обмін замість депортації
“Медіазона” з’ясувала, що частина цивільних українців, які потрапили в обмін, – це люди, яких було засуджено в Росії за кримінальними статтями, вони відбули покарання, а потім не змогли повернутися додому через війну. У мирний час вони могли б самостійно виїхати в Україну, а якби не зробили цього, то були б депортовані. Однак тепер російська влада роками тримає їх у центрах для іноземних громадян (ЦВСІГ). Так було і з двома співрозмовниками “Медіазони”.
48-річний Сергій Распутний відбув 13 років у справі про вбивство і, вийшовши з колонії в жовтні 2024 року, одразу потрапив у тамбовський спецприймальник. Там, за словами Сергія, його та інших українців наполегливо вербували на війну, стверджуючи, що це єдиний спосіб вибратися з ув’язнення.
“Ви звідси нікуди не поїдете. У вас два шляхи – або на війну, або будете сидіти до нескінченності”, – згадує Распутний слова російських силовиків.
Через чотири місяці його перевели в тамбовський ЦВСІГ; до цього адміністрація центру з якоїсь причини не приймала українців, розповідає Сергій. Там він провів ще чотири місяці. Увесь цей час і він сам, і інші українці, і їхні родичі домагалися включення до списків на обмін і писали в різні інстанції, проте відповідей не було.
21 травня українцям несподівано сказали збиратися на етап. Автобусами їх відвезли в московський ЦВСІГ у Сахарово, а звідти – в Білорусь. 23 травня вони були вже в Україні.
“Фантастичним чином замовляють нас на етап. Ми навіть не знавши, не гадавши, як вийшло. Ми якось потрапили в списки якимось чином. Ми навіть не знали, не припускали”, – каже Распутний.
За його враженнями, навіть начальники ЦВСІГів не знали деталей того, що відбувається. “Усією інформацією володіє [тільки] Москва, тому що Москва дає розпорядження”, – підсумовує він.
Сергій додає, що, наскільки йому відомо, українців, які очікують на депортацію, повертали на батьківщину і під час попередніх обмінів, водночас вони не входили до обмінного фонду та офіційно не входили до числа обміняних.
“Військових міняють, припустімо, 300 на 300, а видворяють ще додатково, припустімо, осіб 40 українців і пропускають якусь певну групу, припустімо, з Курської області“, – описує він схему обміну.
Але цього разу колишніх ув’язнених із ЦВСДГ чомусь включили до числа цивільних, які підлягають обміну. За словами Распутного, в його автобусі було трохи більше ніж 40 осіб, “з них кілька людей [на] видворення, решта депортовані”.
Під час розмови з “Медіазоною” Сергій перебував у лікарні в Києві. “Зараз реабілітація, реінтеграція якась, відновлення документів, тому що в багатьох документів немає, у деяких прострочені. Здаємо аналізи, проходимо якісь медкомісії”, – розповів він.
Максим Мельников провів у Тамбові близько восьми місяців. Перед цим він відсидів 7 років у російській колонії у справі про зберігання наркотиків. Для Максима обмін теж став несподіванкою.
“За день прийшли, сказали: “Завтра їдете”. Невідомо, можливо, на Грузію, можливо, додому. Ніхто нічого не знає. Нам сказали, щоб ми були зібрані”, – каже українець.
Мельников вважає, що він і його товариші з ЦДСІГ “з божою допомогою дивом потрапили” в обмін. За словами чоловіка, поки що він перебуває в шоці і тільки починає адаптуватися до свободи після довгого ув’язнення.
Він додає, що не всіх українців, з якими він і Сергій познайомилися в тамбовському ЦВСІГ, обміняли. За яким принципом формувалися списки, незрозуміло.
Обидва співрозмовники “Медіазони” під час обміну не бачили українських в’язнів з окупованих територій. Напередодні “Агентство” писало, що серед цивільних учасників обміну багато “колишніх українських зеків, яких вивезли в Росію після анексії”.
“Ми перемішалися з усіма, і я ні від кого не чув, що там ось такі хлопці були”, – стверджує Сергій Распутний.
За даними правозахисниці Анни Скрипки з громадської організації “Захист в’язнів України”, Росія все ж таки повернула “щонайменше 15 засуджених, які перебували в колоніях на окупованих територіях Херсонської та Миколаївської області та були примусово депортовані під час відступу росіян у 2022 році”. Із 1 800 ув’язнених, вивезених тоді на підконтрольні Росії території, за два роки додому повернулися всього “близько 380 осіб”, уточнила Скрипка.
“Хто потрапить у списки, це взагалі ніяк не дізнаєшся”
Адвокати військовополонених і цивільних українців, яких судять у Росії за опір окупації, кажуть, що розчаровані підсумками обміну.
“Цей великий обмін, тисяча на тисячу, в принципі припускав першочерговість тих, хто цього дійсно потребує, тих, хто давно перебуває фактично в полоні”, – каже адвокат Вікторія Бєлова.
Інші співрозмовники “Медіазони” вказують на непропорційно малу кількість цивільних осіб в обмінних списках (всього 120 проти 880 військовополонених).
“Я вважаю, що якщо країни керуються принципами гуманізму, насамперед треба міняти некомбатантів, хворих, жінок, тобто тих осіб, які не можуть сприяти продовженню конфлікту”, – міркує адвокат Роман Ніколаєв.
Схожими думками ділиться і адвокат Бєлова. “Я, звісно, рада дуже за тих людей, які все ж таки потрапляють до цього обміну. Але не можу не сказати про те, що я розчарована як адвокат, який захищає інтереси українських жінок. Є такі, які й сьомий рік чекають на обмін, і, судячи з усього, чекати їм ще дуже довго. Хоча вони не втрачають надії і вірять у те, що вони не забуті. У мене є підзахисні, на яких вдома чекає маленька дитина, яка фактично вже виросла без мами. І я навіть не знаю, що говорити їм і як їм пояснювати, що в обміні тільки військовослужбовці ЗСУ”, – зізнається захисниця.
Співрозмовники “Медіазони” звертають увагу, що в обмін ніколи не потрапляють люди, затримані на територіях самопроголошених ДНР і ЛНР, притому що їх досить багато. Адвокат Аліса Алексєєва пояснює це так: Росія, “якщо вона приєднала територію, то вона вважає, що приєднала і громадян”, тобто українці, навіть якщо вони чинили опір анексії, з погляду російської держави все одно виявляються росіянами.
Говорячи про військовополонених, адвокат Ніколаєв зазначає, що в останній обмін не потрапив жоден із бійців “Азова”. Вони перебувають в ув’язненні вже понад три роки, багато хто зазнав тортур. “Мій підзахисний взагалі пересувається на милицях після методів допиту в Донецьку. Ми очікували, що саме таких людей, які вже максимально довго сидять у російському полоні, все-таки якось включать в обмін”, – розповідає захисник.
За словами українця Олександра Проценка, він чув від людей, які беруть участь в організації обміну, що Росія не хоче віддавати “азовців” і тих, кого вона вважає “азовцями”.
Батько Олександра служив водієм на базі “Азова”, але звільнився за кілька років до початку повномасштабної війни. Після захоплення Маріуполя його затримали, побили, кілька місяців протримали в Донецьку без зв’язку із зовнішнім світом, а потім судили в Ростові-на-Дону за звинуваченням у тероризмі й засудили до 20 років колонії.
Ситуацію ускладнює те, що механізм обміну цивільних осіб не опрацьовано ні в Україні, ні в Росії, міркує Проценко. “В Україні є поняття цивільний полонений. Це поняття усне, юридичного немає поняття, цивільний полонений займаються одні й ті самі служби. Тобто юридично він такий самий військовополонений”, – каже Олександр про батька.
За його словами, серед українців поширена думка, що влада докладає недостатньо зусиль для повернення полонених. Однак важко сказати, чи так це насправді. У випадку “азовців”, на думку Олександра, Росія справді може затягувати обмін заради “шантажу, щоб на когось побільше обміняти, якісь умови вибити”.
“Росіяни розуміють прекрасно, що в українському суспільстві через це можуть бути розбіжності. Люди будуть, ну… бунтувати – голосно сказано, але невдоволення буде”, – каже він.
При цьому, підкреслюють співрозмовники “Медіазони”, існує прецедент, коли Росія була готова міняти “кого завгодно”.
“Коли є політична воля, віддають усіх за великим рахунком”, – підбиває підсумок адвокат Алексєєва. Так, у вересні 2022 року Росія передала Туреччині командирів “Азова”, через деякий час вони повернулися в Україну.
Адвокати відзначають непрозорість усього обмінного процесу. Якщо в Україні за організацію обмінів відповідає Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, підлеглий ГУР, то в Росії офіційно подібної інституції немає.
Адвокат Катерина Фролова згадує, як на прохання свого підзахисного-українця спробувала з’ясувати, хто складає списки на обмін, і розіслала запити в різні відомства. Уповноважена з прав людини порадила звертатися до МЗС, а з Міноборони відправили до ФСВП, оскільки довіритель Фролової був уже засуджений. “Потім вони почали один одному пересилати його звернення”, – каже захисниця.
Адвокат Ярослав Соболєв припускає, що рішення ухвалює комісія з представників Міністерства оборони, адміністрації президента і контррозвідки. Адвокат Алексєєва висловлюється більш виразно: “З того боку СБУ, з цього боку ФСБ [все вирішує]. Хто потрапить у списки, як це все узгоджується, це взагалі ніяк не дізнаєшся”.
Текст: Ольга Ромашова за участю Олени Димової та Анни Павлової
Джерело: МЕДІАЗОНА
